Найгірший із можливих суперників - це таки правда. Ні, ніхто не збирається зайвий раз переконувати Вас у нечесності ФІФА чи незримій руці Платіні при жеребкуванні. Не тільки тому, що для галлів були суперники і менш кусючі за команду, яка відпустила Англію через притаманну українській душі доброту. Ті ж греки чи шведи простіші для дружини Дешама - одні без такої кількості по-доброму нахабних і талановитих гравців атаки, інші без воротаря, який не пропускає декілька сотень хвилин. але то таке, ми ж бо звикли себе принижувати і вважати найзручнішим "їдлом" для кровожерних буржуїв.

Але про бажання Франції зустрітись з Україною не буду говорити ще й тому, що при такій парадигмі ми вже бачимо себе приреченими. Не Рібері, так Платіні допоможе і так далі за текстом (і тут на допомогу прихильникам теорій змов маємо руку Анрі в матчі з ірландцями у такому ж плей-офф на останніх секундах вирішальної гри). Парадоксально, але Вашому авторові випала честь підкріплювати і так немалу віру у нашу поразку - розповідями про лідерів "трикольорових". Ну, нічого, тоді хоча б  закінчимо ми оптимістично, хех!

Отож. Номер один у нашому списку - Франк Рібері. Людина, яка може врятувати честь і гідність і так підупалої нагороди імені двох, а радше одного героя. Мова, як ви здогадались, про "Золотий м'яч" і Франка Рібері. У мене інколи складається враження, що учасникам голосування за володаря чергового "голденбола" підсувають бюлетень з одним, максимум двома прізвищами. Як за часів СРСР - голосувати можна лише за комуністичну партію, але це і так зі слиною захвату гордо величають вибором народу.

Та забивай вони хоч 300 голів за сезон, яке кому діло, коли є такі імпрези, як Мундіаль чи ЄВРО, на яких з Мессі і Роналду користь поки мі-зер-на. Або коли все, абсолютно ВСЕ в Європі і дома виграє одна команда, лідером чи одним з лідерів якої є наш герой Франк. Так, він більш командний гравець, один зі гвинтиків успішного механізму, але не менш ефектний і продуктивний. Так, він не стріляє по 500 м'ячів за рік і не б'є рекордів Мюллєра. Зате він ви-гра-є. Не вИграє (щодо цього таки сумніваюсь - як в контексті "Золотого м'яча", так і матчів проти України), а виграЄ, на відміну від своїх менш успішних колег, на рахунку яких безліч голів усяким "Осасунам" і поділ титулу Прімери за два рочки. Звісно, якщо брати загалом, то Рібері, може, і поступається тим же Крішті і Лео, але ми ж беремо конкретні досягнення і окремо взятий сезон.

Рібері може загнати в депресію будь-якого опікуна. Французька елегантність у фінтах, відмінна фізуха, настирливість і футбольна агресивність - все при ньому. Впертість, з якою вінгер "Баварії" росте в останні роки і добиває суперників у кожній грі чи то пасами, чи то й ударами, є воістину ознакою німецького стилю, що не міг не відбитись на його футбольному почерку.

Франк використає будь-яку вашу слабину, будьте певні, тому краще не допускати його до пульту знищення. Такий собі Роналду-трудяга, якому не соромно відпасувати на партнера. Або зірка, яка не затьмарює команду-зірку. Боєць по життю, про що не дає забути його лице у шрамах. Рібері - командний, і в цьому його небезпека. Якщо б, скажімо, нам протистояла Португалія, тут усе просто - виключити з гри Кріштіану і буде вам щастя. А тут не пройде. Мало того, що у нього купа достойних помічників - це й марсельський геній-наступник Матьйо Вальбуена, й інший вінгер Самір Насрі, що в "Ман Сіті" поступово починає новий захід на вершину після незрозумілої сірості при Манчіні. Рібері ще й не буде тягнути ковдру на себе, коли "не йде". Він не буде гарячково стукати по воротах при кожній ліпшій нагоді, а відпрацює іншими методами, причому в кінці зустрічі видасть вирішальний пас на якогось Жиру чи Бензема.

У заголовку винесено двох найбільших будівників лінії півзахисту, позаяк вона виглядає наймогутнішою у "галльських півнів". Про гравця, що формує атаки, поговорили, але у футболі є й інша половина - своя, на якій не дати розгулятися суперникові і є головним завданням цього парубка. Знайомтесь, Поль Погба. Усі вже, певно, чули про цього француза, який зовнішністю та брутальною поведінкою на полі нагадує Балотеллі. Але він поки не настільки на слуху, як його зірковіші товариші, хоча в команді Дешама грає не меншу роль.

Один з босів "Ювентуса", де і грає наш майбутній суперник, екс-півзахисник збірної Чехії Павел Недвед переконаний, що Поль вже незабаром візьме "Золотий м'яч". Історія цього 20-річного хавбека, за якого пів-Європи ладні віддати 30-40 млн євро, вражає. Після дебюту в дорослому "Ман Юнайтед" Погба вирішує не підписувати повноцінний контракт і стає найбільшим трансферним успіхом "Ювентуса" за останні роки. "Новий Вієйра", дебелий опорник, якому не чужі класні дальні удари і світлі думки в атаці, не дарма отримує таке прізвисько.

За рік у Турині вже встиг покласти 7 голів у чемпіонаті, причому деякі з них це вершина майстерності. 188 сантиметрів зросту і довжелезні ножища - інколи думаєш, що він ними наглухо перекриває центр поля, а в суперника немає шансів добратися до воріт його команди. І при цьому блискуча техніка, цінування м'яча і вміння загострити - таке собі ідеальне схрещення кращих рис Зідана з Макелеле, хоча ні тим, ні іншим він наразі таки не є. Зрештою, Погба, чемпіон світу 2013 серед молодіжних команд, через молодечу кров може повестися на провокацію і отримати червону.

На допомогу Погба приходить Блез Матюїді, опорник ПСЖ, уже більше націлений на захист своїх воріт. Ця пара і була основною у вирішальних матчах відбору, схоже, вона й стане ключовою зброєю французів у бійці в центрі поля.

У воротах незабутній Юго Льоріс. Його феєричні сейви за "Ліон" у Лізі чемпіонів досі десь зберігаються там у пам'яті. Якщо говорити про актуальніші речі, то Юго підтвердив реноме майстра протидії виконувачам пенальті. Білоруси та іспанці вже бачили м'яч у сітці, але Льоріс думав інакше і парирував 11-метрові у поточній кваліфікації на ЧС. Так, до слова про тактику "зіграти з ними двічі по 0:0". У них і тут такий немалий козир, що хоч бери і випускай Шовковського на 119-ій хвилині матчу в Парижі. Погодьтесь, було б дуже прикро програти все у серії пенальті. Краще нехай і ми, і французи згадаємо Чемпіонат світу 2006.

Попри шалену ротацію Дешама у захисті, де на кожну позицію було по 2, а то й3 гравці, є зрима основа. Справа наліво Дебюші, Абідаль, Кошельни, Евра. У центрі гратиме, найпевніше, старенький капітан "Монако", хоча для Франції, на мій смак, перспективніше виглядав би молодий Рафаель Варан. Але дивакуваті рішення Анчелотті в "Реалі" торкнулись і цього перспективного оборонця, тож такої довіри, як при Моурінью, Варан уже не має, а присутність практики - основоположна для гри за збірну. "Сорока" Дебюші, зрештою, також може поступитись місцем у складі - на користь "каноніра" Санья.

Представники "Арсенала" то взагалі окрема тема. Хоча віднедавна найбільш французьким в АПЛ є не команда Венгера, а "Ньюкасл", "гармаші" не забувають постачати гравців для збірної Франції. Кошельни, Санья, але найбільше - Жиру. Якщо хтось уявляє собі мадридського "короля" у ролі страйкера для України, то може дуже здивуватися, побачивши в основі людину з неординарною технікою і вольовими якостями. Тільки лінивий не критикував минулорічний трансфер Олів'є з "Монпельє". А з нового сезону він заграв, як людина, якій нічого втрачати. У стартових 4-х турах АПЛ не було матчу без забитих голів Жиру. Згодом він видав ще 3 асисти і своєю влучністю засмутив "Наполі" в ЛЧ. Жиру відчув феноменальну форму з міжсезоння і поки не має наміру її втрачати, хоча до ігор з Україною ще майже місяць, а це багатенько, все може трапитись.

З іншого боку є Бензема, який тільки недавно перервав безжальну серію у збірній - понад 1000 хвилин без взяття воріт. Не переконує Карім і в "Мадриді". Однак за "трикольорових" Бензема і забив більше, і виступав частіше. У матчах з таким колосальним значенням можна випустити й досвідченішого форварда. Бувало, що Дешам випускає згаданих страйкерів у парі, але тут, мабуть, варто звернути увагу на суперників. Потрібно було пробивати автобуси білоруського та грузинського виробництва, тому масивні гравці і ставали в нагоді.

На мій погляд, проти українців Франція зіграє з одним форвардом і наситить півзахист додатковим атакувальним хавом.  Скажімо, Насрі кудись на допомогу Вальбуена запхають, або, найімовірніше, дадуть шанс ще одній "сороці" Йоану Кабайє - центральному півоборонцю, майстрові могутніх і влучних ударів здалеку. Якщо ж французи вийдуть із Бензема ти Жиру в основі, тоді вони й справді вважають нас десь на рівні білорусів, що з іншого боку не може не тішити - суперника вони вивчили недосконально, а в головах уже закидали Україну шапками.

До слова про Вальбуена. Матьйо, хоч і виповнилось 29, не припиняє прогресувати. В останньому сезоні Ліги 1 став найкращим асистентом (разом із резервістом збірної Дімітрі Пайє) і на своїх плечах допоміг вивести "Марсель" у Лігу чемпіонів. Якби неповажний вік, думаю, неодмінно переїхав би до Англії, Німеччини чи Іспанії - кудись ближче до грандів. Що найприкріше, у збірній улюбленою справою Вальбуена також є прорізати фланг борони і віддати ідеальний пас. Тобто у французів, на який край не поглянь, усюди загроза, а саме наші флангові гравці атаки приносять чи не найбільшу користь Україні попереду.

Насамкінець відзначимо, що французи забили 15 м'ячів за 8 відбіркових матчів. Якщо відкинути Сан-Марино та матчі інших тренерів, в офіційних матчах Фоменка маємо 10 голів у 5-ти зустрічах, що у середньому навіть краще. Ми вже придумуємо собі відмазування для поразки. Мовляв, Платіні, не допустять нас, судді, ітд. Проте не буде нічого такого, якщо ми дійсно достойніші зіграти у Бразилії. Ніякі судді не допоможуть, якщо ми дійсно Команда і в нас дійсно Тренер. Попри київську Англію такі сподівання ще зовсім не вивітрились.

А що про гравців казати? Як їм перебороти себе, перебороти "нещасницьку" психологію нашої держави і, відповідно, її національної дружини, якщо ми їх дружно хоронимо. Шансів нема, якщо бачити лише історію з Францією, величезні козирі суперника і наші національні комплекси та суцільне невміння перемагати грандів. Але. Але ці хлопці, Коноплянки, Федецькі, Безуси, Хачеріді, Ярмоленки та інші хлопці не видаються закомплексованими через думки про свою уявну другосортність, а значить є віра і місце для Подвигу. "Шанси є навіть тоді, коли їх нема", - як сказав Михайло Іванович, коли прийняв збірну у ситуації, де мрії про плей-офф здавались наївністю Дон Кіхота.

Тарас Котів, Футбол24