Людина-рейтинг! Де б не з'являвся Леоненко, кожне його слово хапають буквально на льоту, розтиражовуючи багатотисячними копіями в мас медіа. Відвертий і жорсткий - від його критики перепадає усім, незалежно від того, чи ти зірка "Динамо", "Шахтаря", а чи їх президент. "Головне - аргументувати свою критику. Все просто!", - посміхається тричі найкращий футболіст України 1990-х. В бесіді з Леоненком "Футбол 24" ставив собі за мету пригадати часи легендарних "дублів" Леона у ворота "Барси" та "Спартака", проте і без сучасних реалій не обійшлося.

"Момент можу розібрати "до кісток"

- Вікторе Євгеновичу, колеги мене попередили, що ви останнім часом намагаєтеся уникати журналістів. Чому? Вам допекли, а чи, може, ви елементарно втомилися?

- Так, я надто втомлююся після інтерв'ю. Говорити одне й те ж, ще й потім хвилюватися через якихось баранів-футболістів, які по суті нічого зі себе не представляють. Це не кажучи вже про експертів, тренерів і президентів. На мій погляд, багато з президентів не розуміють, що роблячи стільки для футболістів, вони їх насправді ламають і псують. Ось тому й не даю зараз інтерв'ю. До всього, я ще й книгу зараз пишу. Точніше, її пише мій знайомий, та все ж на це потрібно багато часу. Після ефірів помітив, що мене наче палицями побили - енергетика-то втрачається. Я ж не одне інтерв'ю даю, а п'ять на день, іноді навіть більше. Плюс - журналісти багато вихоплюють з контексту...

Дехто вважає, що я рахую гроші. Я гроші не рахую, просто вважаю: той, хто отримує найбільші суми, і повинен "вигрібати" більше за всіх. А в нас як... Грошей заробив, помучився, команду помучив. Я не знаю, чим тут хвалитися - друге місце в чемпіонаті України. Та навіть перше для мене не показник. Якщо хочеш чогось досягнути - роби це в єврокубках. Я от не знаю, чому зараз Блохіна ганяють. Хочу сказати тим бовдурам, які пишуть коменти в інтернеті, що у збірній значно важче працювати, ніж у клубі, адже націоналка збирається лише на кілька днів. Того, чого добився Блохін, в найближчі п'ять років жоден тренер не доб'ється. Я його не захищаю, просто звик говорити те, що думаю.

- Ви завжди рубаєте правду-матку. Чи подавали на вас до суду ображені гравці, тренери?

- За що? Я усіх запрошую в студію, але ж не йдуть, бо буде ще гірше. На мене ображаються, бо сказати нічого. Той же Ігор Михайлович Суркіс. Він був у нашій студії і нічого не казав, навпаки, посміхнувся "Віті можна". Я ж не просто "ліплю", а коментую після гри те, що відбулося. Не хто де п'є, чи яку розбив машину. Розумієш, я ж конкретно. Тимощук ображається, але вже коти знають, що він віддаватиме на метр, на два назад. Дитячі помилки. Ти професіональний футболіст, ти тренуєшся щодня. В мене таке враження, що він і половини тактично не розуміє.

А щодо суду... Та можуть подавати, я спокійний, адже ні на кого не наговорюю. І на кавовій гущі гадати не люблю. Тому згодом такій людині хіба ще гірше буде, коли я візьмуся робити підбірку фактів. От Сьомін обіграв Кривий Ріг щось 2:1 і каже: "Так, вони готувалися і нас сьогодні перебігали". А я часто з Максимовим спілкуюся, і він мені розповів, що перед "Динамо" вони п'ять днів взагалі нічого не робили. Як Сьомін на мене в суд подасть, якщо я маю конкретний приклад? Момент можу розібрати "до кісток".

- Від кого вам передався такий характер?

- У мене і мати, і батько такі - я цим пишаюся. Для мене неприйнятно, щоб мені на телеканалі хтось казав: "Вітя, говори те і те". За це я поважаю Коломойського і всю групу...Ну, не всю - є там окремі особистості, на щастя, їх небагато. Не казатиму, хто саме, нехай самі вирішують. В основному, там багато нісенітниць, хоча й корисне можна для себе почерпнути. У мене взагалі таке враження, що розуміння футболу небагатьом дається. Є хороші футболісти, але в тактиці вони нічого не тямлять.

- Ви народилися в Тюмені. У мешканців сибірського краю, напевно, немає іншого шляху, аніж добувати нафту-газ важкою працею. І все ж - футбол...

- Хокей ще був, а тепер біатлон з'явився. Я такий один звідти вирвався. Це ще раз доводить, що потрібно наполегливо працювати над собою, щоб бути не гіршим у технічному плані за бразильців чи аргентинців. Звісно, зараз інші часи, і футболістів потрібно якось стимулювати до цього. Штрафи вже нічого не вирішують, адже якщо отримуєш мільйон, сто тисяч для тебе не мають значення. Я можу взяти будь-якого футболіста з нашої звичайної ліги. Звичайної, бо Прем'єр-лігою цей сезон, особливо друге коло, і не назвеш. По-перше, ніхто нікого по суті не купив. По-друге, не підготували ті команди, які грають в єврокубках. А чому? Бо зібралися не 2 січня, а 15-16. Я б за стільки днів відпочинку набрав 20-30 кілограмів!

"Багато тупості було в "Динамо"

- З чого почалася ваша любов до київського "Динамо"? Адже коли вас, молодого і зеленого, запрошували в Москву, ви марили українським суперклубом.

- З раннього дитинства я вважав, що Блохін, Безсонов, Дем'яненко - найкращі футболісти. Ще Трошкіна пам'ятаю, сміявся з його кумедного прізвища, а в підсумку ми познайомилися і досі спілкуємося. Варіантів не було жодних.

- Щоб не грати за московське "Динамо", ви симулювали радикуліт. Розкажіть про це детальніше...

- О, ця історія буде в моїй книзі. Я служив в армії і мене просто-напросто перевели до Москви. Ще навіть покійний Пуго брав у цьому участь. Ну а Валерія Георгійовича вже тоді знали всюди, тож не дивно, що він зараз головний в проекті чемпіонату СНД. Дали мені хвилин 40, щоб попрощатися з дружиною і дитиною, і я з лікарні - прямісінько в Москву. Тамтешнє "Динамо" якраз вирушало на Кіпр, щоб зіграти кілька спарингів. Раніше грали матчі, щоб заробити, а зараз люди платять гравцям шалені гроші лише за тренування. Тож футболістів цікавлять iPadи, бутси блискучі, а зручні вони чи ні - це нікого не хвилює. І мова не лише про молодь в 17-19 років, а навіть дітлахів 11-13-річних.

- А проблем з імпульсивним Газзаєвим не виникало? Кажуть, двом однаковим характерам важко вжитися...

- Ми прекрасно ладнали! Почнемо з того, що я забивав, от і все (Сміється). Забивав і виконував те, що він велів. Наприклад, Георгійович підказав перед грою робити 10-15 ривків для розминки. Розпочинався матч, і в мене було відчутя, що я вже двадцять хвилин у грі. Звісно, я міг бубоніти, але все ж виконував накази Газзаєва. Аналогічно я бубонів і в київському "Динамо". Мені багато чого тут не подобалося, наприклад, заїзди на базу за три дні до матчу. Багато тупості було в "Динамо". Я не кажу, що це слабкі чи дурні тренери - не моя то справа. Але ти прокидався о восьмій ранку, і тренувальний процес розпочинався! Іноземці зараз вже б з глузду з'їхали. Читав Ібрагімовіча, який каже, що в 30 років вже втомився. Я уявляю, що б він сказав, якщо б пройшов збори в київському "Динамо"! Закінчив би у 22 (Сміється).

А Газзаєв чому вважається хорошим тренером...Не тому, що виграв Кубок УЄФА. Він розкрив дуже багато нікому не відомих футболістів, більше за всіх інших тренерів. Васілій Бєрєзуцкій - Газзаєв взяв одного, а інший увійшов у "багаж". Жиркова десь там у Тамбові відкопав. А я? Людині вистачило одної чи двох ігор, що переконатися в моїй придатності. Ти ж іще врахуй, що в московському "Динамо" тоді пристойний склад був, а я вписався одразу - не грів лаву в запасі.

- У вас взагалі кар'єра стрімко стартувала!

- Настільки ж швидко і закінчилася (Сміється).

- Цікавий ще й такий момент: чи легко вам далася зміна громадянства, адже в ті часи футболісти зазвичай їхали протилежним маршрутом?

- Без жодних проблем! Оцю всю хрінь - поділ на "москалів" і "хохлів" - придумали політики. Я вже не раз казав, що найбільше своїх призів я отримав у Львові, хоча в ті часи перемогти тут було надзвичайно важко. Зараз не підлещуюся (ніколи цього не роблю), але, наприклад, "Таврії" забив понад десять голів - і коли за "Геолог" грав, за олімпійську збірну Союзу, за київське "Динамо", і навіть коли в ЦСКА перейшов - все одно їм поклав. Щодо зміни громадянства - то легко! Навіть не замислювався, коли це робив, адже для мене немає значення, хто я. Мої батьки народилися, начебто, в Росії - Брянськ, але по суті це ще й Білорусь та Україна. Мама в мене чимало білоруських слів має у вжитку.

"Мене хотів "Наполі"

- Період з 1992 по 1994 рік був найкращим у вашій кар'єрі...

- Так, потім серйозні травми пішли, Валерій Васильович (Лобановський - Авт.) очолив команду - і все. Якби мені тоді сказали, як зараз Мілевському, "ти вільний, ми тебе продаємо", я би їх обцілував від щастя. Артем опинився в тій же ситуації, що й я. Але в Артема є контракт і є агент, а в мене не було ні контракту, ні агента. Я розумію, що в Ігоря Михайловича і Григорія Михайловича (Суркісів - Авт.) тоді чудова команда була - Белькевич, Хацкевич, Калитвинцев, Ребров, Шева - вони отримували, по суті, хрінь в порівнянні з тим, що зараз. От що Ігор Михайлович може мені сказати, коли в нього Артем отримує сам знаєш скільки? Всі знають, скільки отримує, хоча сидить в "Динамо-2".

І ось я - нічого собою не представляю в плані контракту, а агента не можна, бо ще півроку одразу ж додавалося до угоди. (Зітхає) Переймаюся лише тим, що мало зробив для людей. Втратив також у матеріальному плані, але в моральному стою вище від президентів, Лобановського. Вийшло так, як я думав, а не вони. Григорій Михайлович чудово знав, що я забиватиму в будь-якій іншій команді, а потім його травитимуть за те, що відпустив мене.

- Ще б хотілось поговорити про той пік вашої кар'єри...

- А що говорити? Я ж не змінююся - що тоді, що зараз. В мене нема корони. В інтерв'ю практично не відмовляю. Всім роздаю автографи, зокрема нещодавно, коли ми проїхалися Західною Україною. Якщо хтось думає, що це дуже легко - то прапор йому в руки. Поки команди ветеранів грали між собою, я стояв за воротами і розписувався, фотографувався...

- Супер! Але я не закінчив запитання. Чи не було після "дублів" у ворота "Барси" і "Спартака" інтересу до персони Леоненка з боку європейських клубів?

- А ти як думаєш? (Сміється) Пропозицій було дуже багато, окрім того, ще багато-чого просто не казали. Я можу країни назвати: Іспанія, Італія, навіть Бельгія. Та що там - Блохін навіть приїжджав, хотів мене забрати в Грецію. Але йому суму назвали - він полетів з порожніми руками. Потім прийшов Лобановський, і йому сказали, мовляв, тут на полі "головний тренер". Він вважав, що тренер повинен бути в роздягальні, хоча практика показує, що й на полі потрібен. І з Франції на мене клуби претендували, і "Наполі" хотів...

В мене була мрія: купити "Феррарі" і грати в "Монако", подобається мені це князівство. А "Феррарі" збирався купувати не тут, хоча тоді ще можна було їздити нашими дорогами. Зараз вона нахрін не потрібна! В мої часи заторів не було, та й траси якісніші - можна було погасати. Чому мені смішно з Артема і "Мазераті", "Бентлі", "Феррарі" - нашими ямами можна хіба що на танку їздити, та й те ризикуєш отримати струс мозку.

- У 1997 році на вас претендував "Кайзерслаутерн". Чому не відбувся перехід?

- По ціні не зуміли домовитися. В підсумку німці купили Маріана Хрістова за 300 тисяч. З "Вольфсбургом" не зрослося, бо вони хотіли брати мене в оренду. Про Україну ще ніхто в ті часи нічого не знав. Тимощук намагається щось там розказати мені, скільки я ігор зіграв за збірну і що я виграв. Але він забуває, що збірна України в ті часи нахрін нікому не була потрібна. Ні рейтингу, ні грошей. Щиро зізнаюся, що якось довелося симулювати травму перед останньою грою, адже через день-два належало їхати до Львова, щоб звідти на автобусі прямувати зі збірною у Словаччину чи ще кудись. Несолодко було.

Це зараз всі умови створюються для зірок, не зірок - а результати все гірші. Нормою, наприклад, стало те, що форвард може бити тільки правою ногою, а іноді навіть нею не може, як ми знаємо. Для мене це просто дико! У свій час ми бігали кроси центром Києва - стартували від стадіону "Динамо" і - вздовж Дніпра. Ти можеш собі уявити, щоб зараз футболісти "Динамо" таке робили? (Сміється). А ми тоді "Барсу" регулярно обігрували! Я можу зараз ці імена перелічити - страшно стає. Та все ж "Динамо" перемогло 3:1, граючи в чисельній меншості. Я не пишаюся цим, просто приємно згадати. Тим не менше, після перемоги в роздягальні всі "вигрібали" від Фоменка.

- Можливо, таким чином він намагався вберегти команду від зіркової хвороби?

- Знову ж таки можна все проаналізувати. Якщо б була зіркова хвороба, я б не досягнув нічого. Всі пишуть, що Леоненко сварився з тренерами. Ще раз повторю: я не сварився з ними, я просто бубонів, і все-таки залишався найкращим у країні. Мав би зіркову хворобу, одразу б закінчив з футболом, правильно?

- Голом у чиї ворота пишаєтеся найбільше?

- Найцікавіше, що "Карпатам" у Кубку України-1993. В інтернеті навіть можна знайти відео цього голу. А ще один шедевр поклав, коли "Динамо" грало з "Динамо-2" в тому ж таки турнірі. Ми поступалися 0:2, тож у перерві зайшов Григорій Михайлович і всі "вигрібали". У підсумку ми переламали хід гри і перемогли 5:2, а я забив з центру поля в самісіньку "дев'ятку". Ситуація була унікальною: за "Динамо" грали футболісти "Динамо-2", серед них і я, а за "Динамо-2", відповідно, хлопці з "Динамо-3".

- Вас називають футболістом, який не розкрив повністю свій потенціал. Погоджуєтеся?

- Не згідний. Це хіба що по часу короткий проміжок був. Чому не "розкрився"? Далеко не кожен досягне того, що я, навіть якщо поміняє кілька клубів. І не медалі чи кубки є показником. Найважливіше те, що ти вмієш в технічному плані, думає людина на полі, чи ні. Визнання від вболівальників, тренерів і футболістів - ось що головне. Раніше звання найкращого футболіста України давали більш справедливо і чесно. Зараз назви володаря цього титулу - дехто навіть не повірить (Сміється). До речі, навіть в "Динамо" був такий гравець, не називатиму прізвища. Його ще довго партнери травили, мовляв, як ти міг стати найкращим?

"Серед зірок є "ганчірки", підкаблучники"

- Хто запропонував вам засвітитися на телеекрані?

- Зателефонувала Оксана з ICTV і запропонувала спробувати. Я взяв на роздуми три дні, і таки вирішив дати згоду. Перші ефіри були пробними - Фоззі, Васильков і я - ми щось із місяць готувалися. З Миколою було дуже важко, адже окрім того, що він розмовляє українською, робить це ще швидше за Циганика. Тож довелося покладатися на логіку, я не впевнений, що самі українці розуміють мову Циганика і Василькова. "Чому ти мовчиш?" - запитують. "Я звик відповідати на запитання, а не просто "балаболити", - відповідаю. А це ж чемпіонат світу-2010, футболістів, які грали за африканські країни, не знаєш взагалі! Матчі закінчувалися практично опівночі, ми виходили в ефір і, як не дивно, нас дивилася величезна аудиторія. Зараз схожа ситуація на "2+2", і це при тому, що покриття цього каналу не найкраще.

- Кажуть, що ви роздали всі свої медалі. Кому? Навіщо?

- Так, так, так! Хто їх збирає, тому й віддав. Зараз мені надрукували плакати, я на них ставлю автографи, бо зазвичай просять розписатися на цигарках, на руках, на футболках. А так - дістав плакат і маєш спокій.

- З дружиною Оленою познайомилися на футболі?

- Та який футбол? На щастя, вона всього кілька разів сходила на матчі. Тому не сидить і не мудрує, типу "ви ще пошкодуєте", як деякі в коментарях про своїх чоловіків. Чоловіки, ти сам знаєш, бувають "ганчірками", підкаблучниками. Навіть тренери і експерти деякі не розуміються на футболі, що вже казати про дружин чи подруг.

- Ви також не в захваті від походу на стадіон - це загальновідомо. Коли востаннє дивилися матч "вживу"?

- Не ходжу, і не тому, що я такий особливий. Якось мене затягли на матч "Арсенала" з "Шахтарем" на Банникова, це неподалік мого дому. І що думаєш? Наче спеціально позаду сидів якийсь "чайник", який не лише демонстрував своє "знання" футболу, а ще й тренерам давав "вказівки". Звісно, сидіти в такій компанії неприємно. А ось вдома, перед телеекраном, можна зосередитися і аналізувати, а потім перемкнути на якийсь інший матч. А ще ці дудки - хочеться їх зібрати і запхнути в одне місце. Дехто не футбол ходить подивитися, а погорлати, поштовхатися.

Не люблю також коментарі деяких тренерів і президентів. Ця "дипломатія" нахрін нікому не потрібна! Я не кажу, що потрібно когось ображати. Але казати "ми старалися", "не вдалося" - це нікому не цікаво. В тренерів стільки відмовок, стільки варіантів всяких! Можна ж пояснити: "я не вгадав зі складом", і все. Але й журналісти "хороші"! Як можна запитувати: "Чому той або той не забив?" Звідки тренер знає?

- Ваша донька чудово розмовляє українською. А самі можете щось "втяти"?

- Ні, іноді хіба проскочить те чи інше слово. Просто я не хочу бути ще одним Азаровим. Вважаю, що потрібно розмовляти на рідній мові, а спотворювати іншу - неприйнятно, некрасиво. До того ж, поки ще подумки перекладеш! Ти розмовляєш українською, я - російською. Які проблеми? (Сміється)

- Кілька років тому ви розповідали, що в 90-х український чемпіонат був цікавішим, ніж у 2000-х. З того часу не змінили своєї думки?

- Так, і не тому, що я тоді грав. По-перше, не було такого відриву в чемпіонських перегонах. По-друге, в списку бомбардирів завжди були українці. Зараз ти знайдеш там хоч одного українця? Безус хіба, та й те він - не форвард. Селезньов? А скільки він забив - п'ять? Я вже його одного разу на місце поставив. Як можна двічі стати найкращим бомбардиром і нікому не бути потрібним? Якщо ти бомбардир, то чому не потрапляєш у збірну навіть за тих обставин, що там нема нападників. От роби висновок, що це за форвард. Я його підтримував, коли він грав в "Арсеналі". А тут, бачиш, контракт підписав, "Мазераті" купив і автоматично подумав, що він - зірка. Потрібно бути нормальною людиною.

Розмовляв Олег Бабій

Тwitter автора - @Gullit_87

Довідка "Футболу 24"

Віктор Леоненко народився 5 жовтня 1969 року в Тюмені. Форвард. Виступав за тюменський "Геолог" (1988-91), московське "Динамо" (1991-92), київські "Динамо" (1992-98), "Динамо-2" (1996-98), "Динамо-3" (1997-98), ЦСКА (1998-2000), ужгородське "Закарпаття" (2000-2002). За збірну України зіграв 14 матчів, забив 6 голів. Чотириразовий чемпіон України, дворазовий володар Кубка України, тричі найкращий футболіст України.