Як зупинити донецький "моторчик"? Знайти відповідь на це запитання було практично нереально. Вибухова швидкість давала змогу мініатюрному Зубову за долю секунди залишити опікуна позаду, а чудово поставлений удар дозволяв забити безліч неймовірних за красою голів. Голкіпери празької "Спарти", італійської "Віченци", київського "Динамо" і навіть тернопільської "Ниви" не дозволять автору цих рядків злукавити.

Його кар'єра обірвалася настільки ж стрімко, якими були забіги Зубова по правому фланзі. "Я ще міг допомогти "Шахтарю" років 2-3, проте мені сказали "все, спасибі", - з гіркотою в голосі пригадує Геннадій. Відтак, погравши у кількох інших клубах Донбасу, талановитий футболіст почепив бутси на цвях у 30 років. Зараз Зубов набуває тренерського досвіду, навчаючи азів гри юних вихованців академії "Шахтаря", але ностальгію за футбольними баталіями вдається втамувати лише частково.

"Про причетність Брагіна до криміналу ми не знали нічого"

- Геннадію Олександровичу, вже понад п'ять років минуло з того часу, як ви "зачохлили" бутси. Чи дають змогу ігри за ветеранів, а також робота в дитячій академії "Шахтаря" втамувати футбольний голод, ностальгію?

- В тренувальному процесі не завжди це з хлопцями вдається. В більшості випадків я їм показую, як треба виконувати вправи, прийом передачі, удари по воротах тощо. Весь технічний арсенал намагаюся демонструвати на собі, і бачу, що хлопцям це до вподоби. А вже суто для себе, щоб, як ви кажете, побороти ностальгію, я підтримую форму в матчах за ветеранів. В нас є чемпіонат України, а також різноманітні матчі, на які запрошують ветеранів в те чи інше місто.

- Хто вам складає компанію? Напевно, це "гірники" 90-х років...

- Компанію складають Орбу, Матвєєв, Попов, Леонов. Буває, що грають Бахарєв, Старостяк Міша, Євген Котов. Так, хто ще? (Замислився).

- А Сергій Ковальов грає час від часу, чи йому протипоказаний футбол взагалі? Пригадую, наприкінці 90-х він був змушений закінчити кар'єру через недугу...

- Ні, Сергій ніколи не грає. Він може приїхати, подивитися...Але грати йому не дозволяє стан здоров'я.

- Ви народилися в Алчевську - промисловому місті, де, відверто кажучи, не найкраща екологічна ситуація. Які приємні та неприємні спогади з дитинства?

- Ну, з дитинством у мене завжди тільки приємні спогади. Займатися футболом розпочав у шестирічному віці. Тоді було модно їздити в спеціалізований піонерський табір, де ми оздоровлювалися. На вікові групи нас, хлопчаків, не розділяли, тож я тренувався із старшими від себе. А ще ми підпрацьовували на консервному заводі - мили тару тощо. Все літо я проводив на вулиці з м'ячем, а взимку грав у хокей. У школі навчався на "залізну" трійку. Особливою успішністю похвалитися не міг, але на трійку знав завжди. Цього, на жаль, декому із сучасного покоління не вистачає.

- Першим клубом Зубова стала місцева "Сталь". Шістнадцятирічний вундеркінд і суворі дядьки - одноклубники та суперники. Чи часто перепадало від них "салазі"?

- Старші товариші були для мене футбольними авторитетами, до яких горнеться молодь. Доводилося миритися з тим, що вони тобі підказують, адже знають більше, і поганого не побажають. Деякі зауваження, звісно, робилися на підвищеному тоні, але я вважаю, що це йшло на користь. Бутси для старших я не чистив, а от м'ячі, фішки та інший інвентар носив завжди, і не бачу в цьому нічого такого. Навіть в "Шахтарі" носив.

- Читав, що у 1994 році ви привернули увагу московського "Спартака". Як це було? Чому перехід не відбувся?

- Я також лише чув - зі слів Анатолія Волобуєва. Очевидно, москвичі виходили на нього, і він з ними розмовляв. В підсумку, прийняли рішення, щоб я залишився на Донбасі і піднімав український та донбаський футбол. Я про це анітрохи не шкодую.

- "Шахтар", у який ви потрапили, належав тоді Ахату Брагіну. Що можете розповісти про президента клубу, якого згодом вбили?

- Хочу сказати, що Брагін був настільки ж порядним, як і Ахметов. Амбіційний, добродушний і, що найголовніше, - любив футбол. Ось ці основні фактори я б виділив.

- У Вікіпедії написано, що Брагін був кримінальним авторитетом. Ви знали про те, чим займається власник "Шахтаря"?

- Щодо цього я не можу сказати нічого, адже наша справа була - грати у футбол. Спортивні люди спілкуються в багатьох колах і сферах, тож в цьому нічого такого немає. Нормальний життєвий процес, я вважаю.

"Окоронкво замовляв у роздягальню... банани"

- Що змінилося з приходом Ахметова?

- Була поставлена ціль: чемпіонство і єврокубки. Ми довго до цього йшли. Насамперед, була зведена база - прекрасна, одна з найкращих у Європі. Коли ж із інфраструктурою закінчили, стали запрошувати іноземних тренерів і футболістів-легіонерів. Сам бюджет футбольного клубу став більшим, розширився персонал тощо.

- Ви згадали про легіонерів. У 90-х за "Шахтар" грав литовець Дайнюс Глевецкас, але це був представник пострадянського простору. А от як відреагували "гірники", коли в клубі з'явилися перші темношкірі легіонери - Агахова, Ндіайє, Окоронкво?

- Ми відреагували достатньо спокійно. А от вболівальникам, коли африканці вийшли після зимових зборів у стартовому складі, було справді цікаво. Новачки одразу ж довели грою, що вони гідні того, аби виступати в нашому футбольному клубі.

- Чи були у них дивакуваті звички, особливий раціон?

- Нічого такого я не помітив. Африканці були дуже невибагливі. Єдине пригадую: Окоронкво просив, щоб після першого тайму йому приносили банани. У всьому іншому ці хлопці мирилися з тим, що є.

- Свого часу вас запрошували в київське "Динамо" і Сабо, і Лобановський. Столичний клуб тоді стояв на кілька порядків вище від "Шахтаря", проте ви не погодилися на перехід. Чому?

- Знову ж таки я знаю це з уст інших людей. Це Чубаров мене тоді запрошував, але я вже був на контракті з "Шахтарем". Я тут грав, Валерій Іванович Яремченко мені довіряв, тож щось змінювати не було сенсу. Я любив і люблю цей клуб, і щасливий, що з друзями привіз на Донбас золоті медалі і путівку в Лігу чемпіонів. Ось цим я пишаюся!

- Якими були матчі між "Динамо" і "Шахтарем" у 1990-х? Чи траплялися скандали?

- Траплялися! В ті часи політична ситуація була такою: Київ - це столиця, Донецьк - також добре, але другого місця з нього вистачить. "Динамо" і судді допомагали - це потрібно визнати. Що ще вам сказати?

- Тобто, ви маєте на увазі, що судді їм допомагали в матчах з "Шахтарем", чи упродовж всього турніру?

- Ні, упродовж всього турніру. От зараз судді вже більш лояльні до "Шахтаря". Вже все по-іншому. Тоді ми тільки йшли до цього.

- Ви були мініатюрним футболістом. Валентин Полтавець нещодавно запевняв, що невисокий зріст - це козир. Справді?

- Я з ним цілком згідний. Те, що я маленький, ніколи не мало для мене жодного значення, - намагався шукати переваги в іншому. Мініатюрні футболісти - різкіші, швидші, спритніші, вони заввиграшки можуть втекти від суперника. Хіба що верхова боротьба, та й те я можу з вами посперечатися, що навіть у високого футболіста з десяти разів можна виграти "другий поверх" двічі. І не лише Сергій Ребров, але й багато інших футболістів - яскравий цьому приклад.

- За скільки секунд пробігали стометрівку?

- Тестів на сто метрів у нас не було. Але мою стартову швидкість ви всі, напевно, чудово бачили. Я не засікав.

- Хто був найвищим футболістом, проти якого вам довелося діяти?

- Це німці. Той же Янкер, той же Коллер. Потім - норвежець Кар'ю. Ось цих трьох, я думаю, достатньо.

"Про Лобановського лише приємні спогади"

- Напевно погодитеся, що свого піку ваша кар'єра сягнула в період 2000-2002 років, коли "Шахтар" вперше пробився у Лігу чемпіонів, а також здобув золоті медалі чемпіонату. Мені запам'яталися три моменти з вашою участю. Перший - неймовірний гол у ворота "Спарти". В "дев'ятку" пробивали зряче?

- Я банально бив у дальній кут, але не сподівався, що потраплю прямісінько в "дев'ятку". Пробивав зряче, але траекторія мене й самого здивувала. Таких голів упродовж кар'єри забив ще кілька. У 1996 році, тільки з дещо ближчої відстані, забив "Віченці" вдома. Пам'ятаю гол тернопільській "Ниві" - майже з центра поля, і в Одесі здалеку забивав, і київському "Динамо" в Донецьку.

- Другий момент: у вересні 2000-го ви не забили Польщі - Томаш Клос у стилі кунг-фу вибив м'яч з самісінької лінії...

- Мені кілька днів тому ваші колеги вже ставили це запитання. Я б хотів щодо цього моменту посперечатися. Тоді було значно менше телекамер, але, як мені здалося, м'яч перетнув лінію воріт. Ситуація схожа з тією, яка виникла в матчі Україна - Англія на Євро-2012. Там було п'ять суддів - всі бачили, що гол був, але не зарахували. А ще, пригадую, ми грали з німцями і я вибив м'яч з порожніх воріт. Німці вважали, що гол, але арбітр не зарахував. Цього вже не повернути, ми можемо хіба що міркувати...

- Ну і третій момент - ваш гол у ворота Кана, коли збірна України повела в рахунку проти Німеччини в стиковому матчі до ЧС-2002. Чи з'явилася тоді впевненість, що пройдемо Бундестім?

- Пам'ятаю, на ці матчі був особливий настрій. Я думаю, у всіх хлопців була впевненість, що пройдемо німців. Якщо б ми втримали цю перемогу з різницею в один м'яч, можливо, там зовсім по-іншому склалася б гра. А так - ми потрапили у Дортмунді під прес, вони нам за 15 хвилин забили три голи. Німецька машина розчавила нас, от і все. У складі Бундестіму грали чемпіони світу і Європи, тож команда справді була дуже сильною.

- У збірній вам поталанило працювати під крилом Лобановського. Про Метра думки розходяться: хтось про нього позитивно відгукується, а в когось, як от у Віктора Леоненка, спогади не найкращі. Як було у вас?

- Спогади дуже приємні, насамперед, через людські якості цього фахівця - простий, амбіційний тренер. У спілкуванні відчувалося, що це людина широкої душі. Від Лобановського ніколи не чув докорів на адресу футболістів. Критика, звісно, потрібна, але він усе пояснював спокійним тоном.

"Невіо Скала готував нам спагетті"

- Коли відчули, що вже не можете бути корисним для "Шахтаря"?

- Тоді настав такий перехідний період, коли по-іншому стала працювати селекційна служба. Я вже неодноразово казав вашим колегам, що міг би ще допомогти команді років два-три. Я стежив збоку за людьми, які приходили, і робив висновок, що міг би також принести користь "Шахтарю".

- Тобто, ви не з власної волі полишили "Шахтар"?

- Так. Я тоді відпочивав, коли зателефонував Євген Канана і сказав: "Все, спасибі за роботу". Для мене все стало зрозуміло.

- Команду тоді, якщо не помиляюся, тренував Шустер?

- Так. У мене в 2003 році була операція, потім я почав набирати форму, але Шустер вже не довіряв. Прийшов новий тренер з новим баченням, який почав формувати нову команду.

- Потім був ряд клубів Донбасу, де ви намагалися заграти. Чому ніде не затрималися і закінчили кар'єру в 30 років?

- Це був "Металург" донецький. Там я також набирав форму півроку...А, спершу я грав в "Іллічівці"! Маріуполю приніс багато користі - зайдіть в інтернет і почитайте. Якщо подумати, то я там був найкращим за підсумками року. Потім пішов у донецький "Металург", потім в Алчевськ. У "Зорі" теж був одним з найкращих гравців - пошукайте статистику. Передачі віддавав, голи забивав. Але в Луганську розпочалися пертурбації: був Безсонов, а прийшов Косевич. У Безсонова я був найкращим футболістом, а прийшов Косевич і сказав: "Не треба. Спасибі. До побачення". Але це футбольне життя. Новий тренер бачить по-новому.

- Чим спершу думали займатися? Адже пропозиція від академії "Шахтаря" надійшла не одразу...

- Чим думав займатися? Якось одразу на думку спав варіант, що все своє життя треба віддати футболу, тож я потихеньку став вчитися, перекваліфіковуючись з футболіста на тренера. Пропозиція від ФК "Шахтар" не забарилася. Я навіть не вагався і одразу відповів згодою, щоб виховувати молоді таланти і розвивати наш європейський клуб.

- Бернда Шустера, напевно, не зарахуєте до категорії тренерів, з якими було приємно працювати. Кого з інших спеціалістів можете виокремити?

- Я вам хочу сказати таке: всім тренерам, у яких я пройшов вишкіл, величезне спасибі! Дай Боже їм здоров'я! Хтось мені довіряв більше, хтось менше. Вважаю, що всі спеціалісти, які приходили в наш клуб, не хотіли нічого поганого як для клубу, так і для гравців. Дійсно, є такі тренери, яких варто особливо відзначити. Це Прокопенко, Яремченко, Рудаков, Король, Носов, Лобановський, Колотов, Безсонов, Скала...

- До речі, чим запам'ятався Невіо Скала? Екстравагантний італієць помітно вирізнявся на тлі інших тренерів вищої ліги...

- Це був чоловік простий у спілкуванні і в побуті. Я вже якось казав, що Скала не цурався жодної роботи, сам носив ворота, розставляв їх. А ще готував нам на базі і спагетті, і відбивні. Найголовніше в нашому житті - залишатися людиною. От і все.

- Чи до вподоби вам, вихователю молодих українських талантів, те, що вже багато років більшість гравців "Шахтаря" - це легіонери?

- Я вважаю, що зараз такою є політика клубу. Але дорога відкрита для всіх. Якщо молодий футболіст відповідатиме рівню "Шахтаря", його братимуть в клуб. Хотілося б, щоб нашим вихованцям більше довіряли, залучали їх хоча б до тренувального процесу, щоб вони варилися в цій каші разом з найкращими гравцями першої команди.

- Як Геннадій Зубов відпочиває від футболу? Можливо, маєте хобі, про яке знають не всі?

- Знаєте як: був гравцем - не було часу, став тренером - те саме (Сміється). Намагаюся якомога більше перебувати зі сім'єю: у мене в грудні народився син, назвали Лукою. Під час вихідних можемо на море поїхати, щоб подихати свіжим повітрям, в парк сходити, у цирк.

- Донедавна ваша сім'я складалася лише з представниць прекрасної статі. На футбол вони не мають алергії?

- Ні, дружина і донечки до цього нормально ставляться. Вони радіють за батька, що він такий на полі і в житті - добрий і люблячий.

Розмовляв Олег Бабій

Тwitter автора - @Gullit_87

Довідка "Футболу 24"

Геннадій Зубов народився 12 вересня 1977 року в Алчевську. Півзахисник. Виступав за алчевську "Сталь" (1993-94, 2006), донецький "Шахтар" (1994-2004), маріупольський "Іллічівець" (2004-05), донецький "Металург" (2005), луганські "Зорю" (2006-07) та "Комунальник" (2007). За збірну України зіграв 29 матчів, забив 3 голи. Чемпіон України-2002; чотириразовий володар Кубка України; бронзовий призер юнацького чемпіонату Європи-1994.