Підопічні Андреа Страмаччоні зуміли забити лондонському "Тоттенхему” 4 голи, проте це не допомогло пробитися в ¼ фіналу Ліги Європи, оскільки в англійців краща різниця голів забитих на виїзді.

"Неррадзурі” продемонстрували красивий видовищний футбол, і їм забракло зовсім трошки, щоб досягти мети у протистоянні зі "шпорами”. Чого не скажеш про матч чемпіонату Італії проти "Болоньї” з якою міланці зустрічалися на домашньому стадіоні кілька днів назад, і зазнали поразки з мінімальним рахунком.

Саме про цей матч піде мова далі. Усі знають про пристрасть італійців до футболу. Ось і мені, випавши нагода провести вихідні на Апеннінському півострові, захотілося відчути цю атмосферу свята гри мільйонів. Оскільки місцем моєї дислокації було головне місто Північної Італії — Мілан, важко було втриматися від спокуси відвідати легендарний стадіон імені Джузеппе Меацца.

І хоч "Інтер” зараз перебуває не в найкращій формі та часто зазнає невдач, це не зупинило нас, українських любителів футболу, скласти компанію відданим вболівальникам "чорно-синьої” команди. Якщо чесно, то зустрічі із "Сан-Сіро”, ми чекали більше, ніж зустрічі із самою командою та їхніми опонентами. Вже в неділю зранку, перебуваючи у центрі міста, можна було зрозуміти, що ввечері буде футбол. Кілька вболівальників "Інтера” то там, то тут, будучи "під мухою”, ходили із символікою клубу та вигукували щось італійською мовою.

Проте загалом було все спокійно: світило сонечко, лунала музика вуличних музикантів, і люди активно "шопили” у брендових бутиках.

Але підходив вечір, і потрібно було вибиратися до стадіону, який кожного тижня запрошує на свої трибуни тисячі людей. Дорога до арени була непростою, адже необхідно було добиратися двома видами транспорту, спершу метро, потім автобусом, проте було легко слідувати маршруту, адже вже у підземці стало зрозуміло, хто повертається з роботи, а хто поспішає на футбольний матч. "Чорно-синя” символіка на людях була тим орієнтиром, який дозволив безперешкодно дістатися до місця призначення та поринути в атмосферу футбольного свята.

Усі під'їзди до арени були заповнені автомобілями, мопедами та вболівальниками, а обабіч розташувалися переїзні буфети із смаколиками, пивом та намети продажу клубної символіки. Змішавшись із натовпом, ми рушили до кас, щоб придбати квитки та нарешті добратися до глядацьких трибун.

Варто зазначити, що обстановка біля кас мало чим відрізняється від нашої. Велика кількість перекупників, штовханина, сміття на асфальті, все це нагадало рідні українські стадіони. До речі, саме послугами цих людей, які неофіційно продавали квитки, нам довелося скористатися, оскільки в касі можна було придбати квитки лише за наявності документів, які не всі мали при собі.

Заплатили ми за квитки по 23 євро, це на три євро більше, ніж у касі, і на 6 євро більше для дівчат, для яких зайти на стадіон коштує дешевше. Звичайно, що кращі місця коштують дорожче, проте нас влаштовував цей економ-варіант.

Після швидкого огляду стюартів, які дуже й то не перевіряли нас, ми почали сходження по одній із спіральних веж, які ведуть на третій ярус стадіону. Швидко, зайнявши свої місця, ми нарешті занурилися у гру та періодично відволікалися, щоб оцінити масштаби цієї насправді грандіозної споруди.

Відразу нашу увагу привернули ультрас "Інтера”, які створювали ефект вщент заповненої арени, хоч трибуни були зайняті лише на половину. Будь-який гострий момент у матчі піднімав на ноги усіх вболівальників, а свисток арбітра на користь болонців супроводжувався неймовірним свистом та гудінням. Можна собі лише уявити, що відбувалося наприклад на матчі "Мілан” - Барселона”, або коли проходить дербі.

Гол у ворота "Інтера” заставив фанатів на деякий час замовкнути, проте згодом підтримка знову пожвавішала. Коли вболівальники "Болоньї” намагалися якось підтримати своїх улюбленців, ультрас "Мілану” миттєво відповідали, і буквально розчиняли у повітрі голоси нечисленних болонців.

"Інтер” у другій половині тайму став значно активнішим, проте частенько й пропускав небезпечні контратаки суперника. Забити гол міланцям так і не вдалося, що у підсумку призвело до програшу та втрати турнірних очок. Приблизно за 5-8 хвилин до завершення матчу фанати почали потрохи покидати трибуни "Сан-Сіро”, щоб першими мати змогу сісти у транспорт та повернутися додому. А можливо, просто були дуже засмучені від такої гри своєї команди. У всякому разі - ці люди не найкраща частина прихильників "Інтера”.

Після поразки від "Болоньї” та ганебного програшу "Тоттенхему” з рахунком 3:0, майже не залишалося сумнівів у тому, що "Інтер” проведе матч-відповідь 1/8 Ліги Європи не менш безславно. Проте вчора ми побачили зовсім іншу команду, яка весь час намагалася атакувати та зуміла аж 4 рази відзначитися у воротах лондонців. Але у підсумку цього виявилося замало, щоб вийти у наступний раунд змагання.

Підсумовуючи все, що написано вище, хотілося б сказати, що футбол в Італії люблять. Проте ця любов, мабуть, вже не настільки сильна та палка, якою була раніше. Фанатська зацікавленість до Серії А стала меншою, у чому можна пересвідчитися, порівнявши атмосферу поєдинків десятирічної давнини та сьогодення. Заборона на використання піротехнічних засобів робить футбол більш сірим, а велика кількість карабінерів інколи відштовхує вболівальників від стадіонів.

Хоч в загальному було дуже цікаво посидіти на кріслі "Сан-Сіро”, перейнятися аурою цього місця, покричати на підтримку "Інтера” та разом з вболівальниками апелювати до судді, коли цього вимагала ситуація.

Проте головним все ж було те, що у певний момент усвідомлюєш, що перебуваєш на одному з найвідоміших стадіонів світу, де роками приносили радість фанатам такі зірки, як Джузеппе Меацца, Марко ван Бастен, Руд Гулліт, Андре Пірло та звичайно ж наш Андрій Шевченко.

Підготував Юрій Шутка

Фото: Володимир Іваш