Роберто Баджо ніколи не ставав чемпіоном світу, не перемагав у Лізі чемпіонів, але на довгий час став символом італійського футболу у світі,  нескореного духу, вибухової енергії та шалених пристрастей, завдяки яким італійці досягли успіхів як на національному, так і на клубному рівні.

Народився цей геній 18 лютого 1967 року в італійському місті Кальдоньо.

Юний Робі зростав дуже активним, вже з малих років він грав футбол. Першим його полем був коридор будинку, а його суперниками були його брати. Його батьки були зразковими католиками, тому в сім'ї були суворі релігійні порядки. Дітей вкладали спати рано, але винятки робилися коли по телевізору показували футбол. Батько Роберто Фіоріндо був великим шанувальником велоспорту, він займався ним до глибокої старості, тому намагався прищепити Роберто любов до цього спорту, але футбол для нього був на першому місці. Іноді мати силою забирала в нього м'яч та бутси, але він тайком забирав їх з батькової кімнати і знову біг на поле. Старші брати брали його на сусідній пустир де грали з сусідськими хлопцями. Спочатку більші хлопці виганяли малого Робі з поля, але він не здавався і біля кромки поля набивав м'яч та поліпшував техніку. Через деякий час коли хлопці побачили що Робі вправно працює з м’ячем його повернули на поле, де він поступово став одним з найкращих.

Швидкісний італійський нападник "з косичкою" почав свою професійну кар'єру футболіста на початку 80-х років у футбольному клубі "Віченца". Саме там він відкрився фанатам, як талановитий футболіст, і з цього починається його по-справжньому карколомна кар'єра.

Після вдалого дебюту (завдяки Баджо "Віченца" в 1985 році вийшла в Серію В) ще молодий Роберто перебирається в знамениту "Фіорентину".

Фіорентина
У свої 18 років гравець переходить до "Фіорентини". На жаль, його перехід супроводжується серйозною травмою, яка цілий рік не дозволяє йому вийти на поле. Весь сезон він змушений проходити спеціальну програму. Дебютувати йому вдається тільки у вересні 1986 року. Перший свій м'яч у вищому дивізіоні Баджо забиває 10 травня 1987 в матчі проти "Наполі" Дієго Марадони.

Відразу після цього талановитого футболіста запрошують до збірної. А після участі "Фіорентини" у фіналі кубка УЄФА Баджо викуповує "Ювентус", заплативши величезну суму для того часу в 17 млн. доларів. Вболівальники в рідній Флоренції його за це не пробачили, жоден матч на рідному полі не проходив без того, щоб уболівальники його не освистали.

Ювентус

В 23 річному віці Роберто вперше потрапив до гранда світового футболу. В Турині ще пам'ятали свого ідола Мішеля Платіні, який був беззаперечним лідером команди на протязі багатьох років і покладали величезні надії на Баджо, адже Роберто отримав той же 10 номер на футболці.

Керівництво також після оплати рекордних коштів очікувало від Баджо миттєвої віддачі. 9 серпня 1990 в Пармі проти одноіменної команди він дебютував за "Ювентус", де забив переможний гол, а матч закінчився з рахунком 1:2. Перший матч в Кубку Італії проти "Таранто" також видався результативним для Баджо, він і там забив гол у ворота суперника. Загалом він показував непогану гру, був лідером атак хоча грав не чистого нападника, а між нападниками і півзахистом. Дивлячись на гру Баджо, колишня легенда "Ювентуса" Мішель Платіні казав що Роберто не чиста десятка, яким був він, що він скоріше дев’ять з половиною. Журналісти намагалися роздмухати конфлікт, але Баджо не пішов на це і погодився з Платіні, адже він дійсно займав позицію між півзахистом та нападом, де в основному грали Сальваторе Скіллачі та П'єрлуїджи Казірагі. 6 квітня 1991 року Баджо повернувся у Флоренцію, але вже в якості гравця "Ювентуса". Фанати "Фіорентини" пам'ятали недавній перехід свого колишнього кумира в іншу команду і тримали на нього образу.

На під’їзді автобуса "Ювентуса" до стадіону він був закиданий гнилими овочами. Роберто вийшов в основі "Ювентуса" на гру проти "Фіорентини", а фанати на стадіоні викрикували образливі слова на його адресу.. Той матч з рахунком 1:0 виграла "Фіорентина". Після фінального свистка Роберто з фіолетовим шарфом на шиї пішов до трибун з фанатами «Фіорентини» та почав їм аплодувати, частина фанів "Фіорентини" почала аплодувати, але більшість продовжувала свистіти . В тому сезоні команду тренував Луїджі Майфреді, під його керівництвом "Ювентус" демонстрував невиразну гру і команда була далекою від боротьби за чемпіонство. У всіх проблемах фанати і керівництво "Ювентуса" звинувачувало головного тренера Майфреді, та гравця за якого були заплачені великі кошти - Роберто Баджо. До того ж враховуваючи дії Роберто в останньому матчі з "Фіорентиною" він не асоцієвував себе з ювентіні. Тим не менш Баджо справно забивав у всіх турнірах в яких брав участь. В Серії А "Ювентус" виступив погано, зайнявши 7 місце, яке не дозволило команді в наступному сезоні виступати в єврокубках. Баджо ж забив 14 голів, став кращим бомбардиром команди і поступився кращому бомбардиру чемпіонату Джанлуці Віаллі пятьма голами.

Кар'єра в "Ювентусі" тривала 5 років. За цей час Баджо виграв Чемпіонат і Кубок Італії, Кубок УЄФА, отримав у 1993 році "Золотий м'яч".

Для футболіста настали важкі часи, в "Ювентусі" його більше не шанували, і Баджо приймає рішення покинути клуб. Він потрапляє в "Мілан".

БАДЖО і ЗБІРНА

Роберто Баджо доводилося за свою кар'єру грати в одній команді з футболістом, який мав прізвисько "Феномен", але справжнім феноменом був, безумовно, він сам. Останнім часом стало модним публічно відмовлятися грати за національну збірну. Все більше прагматичних молодих людей розуміють, що гроші то вони заробляють саме в клубах і що гра на чемпіонатах світу та Європи може дати більше мінусів, ніж плюсів для кар'єри. Але і в часи Баджо перебували футболісти, які ставили різні умови тренерам збірної. Баджо ж був готовий грати за збірну завжди. Якби його розбудив вночі Саккі або Мальдіні та запросив би в команду, Баджо б погодився не роздумуючи. Цим він відрізнявся від деяких своїх партнерів по збірній Італії, для яких дзвінки тренерів збірної не мали жодного значення. Може в цьому частина секрету любові простого народу до Баджо?

Першим великим турніром для Баджо був чемпіонат світу 1990-го року, який Італія повинна була вигравати. Імена стартового складу "Скуадри" були настільки відомі, що в успіху не сумнівався ніхто. Роберто не був на турнірі основним форвардом, тим не менш, він зіграв помітно краще, ніж Джанлука Віаллі, який турнір попросту провалив. Італія поступилася в серії пенальті, хоча Баджо свою спробу впевнено реалізував.

Далі, як це часто буває в колективах, які були в кроці від виконання великого завдання і задачу провалили, почалися розборки. Збірна Італії була буквально розколота на ряд угруповань, які збиралися навколо великих футболістів. Баджо не примкнув до жодного угрупування, він був один. Природно, в подібній ситуації, збірна не змогла домогтися вирішення завдання виходу у фінальну частину чемпіонату Європи, на який тоді з усього Старого Світу відбиралися всього вісім команд. Провал цей супроводжувався великим скандалом - у Роберто Баджо, за його словами, "вкрали гол, який він забив". Йшлося про м'яч зі штрафного, забитого у ворота збірної СРСР. Незважаючи на те, що м'яч був абсолютно чистий, він не був зарахований, і Італія не потрапила на Євро.

Прийшов кінець часу правління "угруповань" у збірній. Новий тренер Арріго Саккі зробив ставку на "міланську вісь" - Барезі, Костакурту, Мальдіні, Альбертіні і Донадоні. Ця група була більш численна, ніж інші та добре знайома Саккі. Ну і звичайно це були командні гравці. Мінусом було те, що збірна Італії відмовилася від ряду яскравих особистостей, яких замінили футболісти менш майстерні. Роберто Баджо тоді взяли на чемпіонат світу. Турнір, який став фірмовим знаком Роберто, його візитною карткою.

Італія на груповій стадії грала погано і Баджо нічим себе не проявив. Але в плей-офф настав його зоряний час. Я впевнений, що мільйони людей закохалися в Роберто саме тоді. А почалося все з гри проти Нігерії, яку збірна Італії напевно програла б, якби не Баджо. Передача Роберто Муссі була прекрасною, але в ситуації, коли до фінального свистка залишаються лічені секунди потрапити в сто разів складніше. А Баджо потрапив. А потім зміг провести, спільно з іншим пармезанський захисником, Антоніо Беннаріво, вбивчу атаку, яка закінчилася порушенням правил проти Беннаріво в штрафній площі. До точки підійшов звичайно ж Баджо. І тоді всі зрозуміли, що народилася нова команда.

Чвертьфінал проти Іспанії був виграний теж на останніх хвилинах , завдяки Баджо, коли він після дивовижного пасу Синьйорі знущально закотив м'яч у ворота абсолютно розгубленого Антоніо Субісаретти. А в півфіналі Баджо відзначився дублем, вивівши свою команду у фінал.

А далі сталося те, що багато хто оцінює абсолютно неправильним явищем. Багато хто чомусь досі думає, що серію пенальті Італія програла через нього. Однак вирішальний промах допустив не Баджо, а його партнер Даніеле Массаро. Забий Баджо - і нічого б не змінилося. Казки зі щасливим хеппі-ендом трапляються тільки в голлівудських фільмах, а в тій грі у Бразилії була ще одна спроба, яку команда Парейри безсумнівно реалізувала б. Той промах зробив Баджо ще більш знаменитим, цей ролик люблять показувати досі.

На чемпіонат Європи 1996-го року Саккі Баджо не взяв. Формально він мав на це право, але ті розмови, ті заклики, які тоді звучали серед журналістів і тіфозі, стали для такого вчинку тренера великим каталізатором. Але Роберто не сказав ще свого останнього слова і на наступний чемпіонат світу його взяли, правда вже інший тренер - Чезаре Мальдіні.

Вся біда була в тому, що Мальдіні не міг грати в три форварда. І ігровий час Баджо довелося ділити з Алессандро Дель П'єро. Тепер вже ясно, що кращим партнером для великого Крістіана Вієрі був саме Баджо. Це підтверджує і статистика гри Італії на турнірі, з цим пізніше погодився і сам Чезаре Мальдіні. Все, що міг Баджо зробив - він і забивав, і віддавав. Йому не вистачило тих хвилин, які вкрав у нього Дель П'єро. Забив він і в серії пенальті, але тут вже антигероєм виявився інший футболіст. На цьому кар'єра Роберто Баджо на великих турнірах завершилася. Адже йому був лише 31 рік.

Повернувшись з турніру незрозумілим героєм, він ще якийсь час викликався в національну збірну, а перед Євро 2000 і ЧС 2002 і навіть перед Євро 2004 ходили чутки про можливість запрошення Баджо в число 23-х. Проте ні Дзофф, ні Траппатоні зробити цього так і не наважилися. Ставки на Дель П'єро і деяких інших гравців повністю провалилися, і турнірні завдання виявилися не вирішені. У будь-якому випадку, те, що зробив для збірної Італії Роберто Баджо, назавжди увійшло в її історію.

Мілан... Болонья

"Мілан" знаходився на етапі свого розвалу, проте Баджо і там виграв скудетто, а вирішальний гол з пенальті у ворота "Фіорентини" теж увійде в історію. Провал команди Табареса і повернення Саккі наблизили кінець міланського періоду. Замість того щоб перейти у великий клуб, Баджо йде в "Болонью". Дорогу до "Парми" закриває для нього вірний учень Арріго Саккі, Карло Анчелотті, який чомусь вважає, що "Баджо не вміє відбирати м'яч".

В "Болоньї" Баджо зробив неможливе, буквально змусивши всіх повірити, що його час ще не пішов. Тренер "Болоньї" Ренцо Улів’єрі використовував розстановку з трьома форвардами, двоє з яких повинні були грати на краю і виконувати чорнову роботу. А центральним нападаючим був височенний Кеннет Андерсон. Але Баждо і при такому розкладі примудрився забити свої 22 голи. Це просто фантастика.

Інтер
Після "Болоньї" Баджо перейшов в "Інтер", в якому відразу став лідером команди. Перший сезон Баджо мав постійне місце в складі. Рік по тому клуб очолив Марчело Ліппі, з яким футболіст не ладнав з часів Ювентуса. Це призвело до того, що Баджо втратив місце в основі клубу, а після того і в національній збірній.

В автобіографії Баджо згодом написав, що Ліппі вміло «придушував» його тільки за те, що він відмовився вказати тренеру на те, які з футболістів "Інтера" негативно про нього відгукувалися. Завершальним внеском в історію перемог клубу стали два голи, забиті Баджо у ворота «Парми» в матчі на розіграш останньої путівки в Лігу Чемпіонів. Всього ж за час виступу в "Інтері" Роберто Баджо зіграв 58 матчів, в яких 15 разів вражав ворота суперника.

Брешія

Після двох років у "Інтері" гравець перейшов у менш титуловану "Брешію". Незважаючи на серйозну травму, він зумів відновитися до кінця сезону. Однак тренер збірної Джованні Трапаттоні не включив його в заявку на чемпіонат світу 2002.

Баджо продовжив виступ у "Брешії" аж до 2004 року, коли оголосив про завершення кар'єри. Свою останню гру він зіграв 16 травня на "Сан-Сіро" проти "Мілана". На 88-й хвилині наставник «Брешії» Джанні де Бьязі замінив Баджо, дозволивши йому отримати заслужені оплески трибун, які були заповнені вщент. За свою кар'єру Роберто Баджо забив 205 м'ячів у Серії А, що робить його шостим за рахунком бомбардиром в історії турніру. Попереду нього - Сільвіо Піола, Гуннар Нордаль, Джузеппе Меацца, Жозе Альтафіні і Франческо Тотті.

Свій трьохсотий гол легендарний гравець забив 16 грудня 2002 року в домашньому матчі "Брешії" проти "П'яченци" (3:1). Він став першим гравцем за більш ніж 50 років, які досягли цієї позначки, - попереду тільки Піола (364) і Меацца (338).

Футболка Баджо з номером 10 була назавжди вилучена з ужитку в "Брешії".

Андрій Бешлей, Футбол24